Форми реалізації громадянами права на участь в управлінні місцевими справами

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні своїми справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні.

На відміну від уявлень про радянську організацію місцевої влади, де першоджерелом владних функцій була відповідна рада, первинним елементом системи місцевого самоврядування визнається територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через своїх представників, яких вона обирає, та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Закон має чимало недоліків, однак його незаперечною заслугою є те, що вперше він систематизує форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні.

До них належать:

  • місцевий референдум;
  • місцеві вибори (депутатів відповідної місцевої ради, передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування);
  • загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;
  • місцеві ініціативи;
  • громадські слухання;
  • участь у роботі органів самоорганізації населення.

Кожна з цих форм, крім Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, має ще й самостійне правове регулювання.

Розглянемо кожну форму більш детально.

Місцевий референдум

Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституціює України (статті 72-74), Законом України “Про всеукраїнський та місцеві рефрендуми” від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентується також Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. (ст. 7).

Місцевий референдум – це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території.

Так, наприклад, виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування або перейменування сіл, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об’єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр (ст.6 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”).

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму), можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно – “так” або “ні”; другий передбачає пропозицію виборцеві двох або більше варіантів відповіді, один з яких він може вибрати або відхилити всі (народний вибір).

Організація проведення референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, з тією лише різницею, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються Законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.

Ватро зазначити, що Закон був прийнятий до фактичної незалежності держави і багато в чому не відповідає сучасним реаліям. Те, що при його прийнятті не враховувалися принципи місцевого самоврядування, викладені в Європейській Хартії Місцевого Самоврядування і Конституції України, до певної міри позбавляє такий важливий інститут ознаки демократичності. На жаль, логіка політичних процесів в Україні робить неможливим процес відповідного нормативного врегулювання цієї сфери. Так, в 1999 р. парламент України розглядав проект нового Закону “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Однак уже 10.02.2000 р. та 18.05.2000 р. розглядалися проекти Законів вже тільки “Про всеукраїнський референдум”. Очевидно, крапку в процесі нормативного врегулювання проведення місцевих референдумів необхідно поставити якомога швидше, оскільки практика проведення місцевих референдумів стає дедалі поширенішою. Але вітсутність досконалого закону, який би чітко врегулював усі процедури, нерідко призводить до непорозумінь і конфліктів.

Місцеві вибори

Однією з форм безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх повноважень є місцеві вибори. Проводяться вони з метою формування органів та обрання посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеві вибори – безпосереднє волевиявлення територіальних громад з метою формування складу представницьких органів місцевого самоврядування шляхом голосування[1].

Представницькі органи місцевого самоврядування в територіальних громадах займають особливе місце в системі органів місцевого самоврядування. До цих органів, як це прийнято в багатьох демократичних державах світу, належать: сільські, селищні, міські ради, які складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; районні і обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад, що й зумовлює їх особливу природу і роль. “Публічні функції здійснюються переважно тими властями, які є найближчими до громадянина” (Європейська Хартія місцевого самоврядування, ст. 4.3). Саме сільські, селищні, міські ради уповноважені представляти і захищати інтереси територіальних громад як в державних органах, так і у відносинах з інститутами громадянського суспільства.

[1] Юридична енциклопедія. 1 том. – К: „Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 1998. – с.357.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у місті, районних, облас­них рад, а також сільських, селищних, міських голів, тобто місцевих виборів визначає Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,  місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2004 року (надалі- закон про місцеві вибори).

Вибори, як одна з форм безпосередньої демократії, забезпечують громадянам умови безпосередньої участі у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Активне виборче право — право обирати, і пасивне — право бути обраним дають кожному громадянину можливість виявити свою громадянську позицію, впливати через владні структури на якість свого життя, відчувати власну відповідальність за стан справ як в державі, так і за місцем свого проживання.

Для усвідомлення і реалізації своїх прав по формуванню органів місцевого самоврядування громадяни ма­ють бути забезпечені необхідною інформацією щодо но­рмативного регулювання відносин, пов’язаних з організацією і проведенням виборів. Одним із засобів забезпечення такою інформацією є видання даного посібника, в якому, окрім  цього матеріалу, вміщено і новий закон про місцеві вибори.  Практика застосування попереднього закону засвідчила його недосконалість. З іншого боку політична практика останнього часу демонструвала можливість у недалекому майбутньому запровадити нову виборчу систему щодо місцевих виборів, а саме пропорційну. Після тривалих дискусій з цього приводу прихильників і противників пропорційної виборчої системи Верховна Рада України ухвалила новий виборчий закон “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, який передбачає пропорційні вибори до всіх рад, окрім сільських і селищних.

Відповідно до схваленого закону, вибори депутатів  сільських та селищних рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія села та селища. Вибори депутатів районних у містах рад, міських рад, районних, обласних, міських рад міст Києва та Севастополя, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою. У цьому випадку депутати обираються за виборчими списками партій і блоків у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної громади.

Чергові місцеві вибори призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

Територіальні виборчі комісії утворюються відповідною місцевою радою у кількості не менше 8 і не більше 15 осіб за поданнями керівних органів відповідних місцевих організацій партій (блоків). Дільничні виборчі комісії утворюються відповідною територіальною виборчою комісією за поданням керівного органу районної, районної у місті, міської  організації партії (блоку) та відповідними кандидатами в депутати по одномандатних виборчих округах, які само висунулися, а також відповідними кандидатами на посаду сільського, селищного, міського голови.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається його місцем проживання на її території згідно з Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.

Громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і мають право голосу, можуть шляхом самовисування або через республіканські ( в АРК), обласні, районні, районні у містах, міські організації політичних партій та їх виборчі обєднання – блоки брати участь у висуванні кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, роботі виборчих комісій, проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів та в інших заходах у порядку, визначеному чинним законодавством. При цьому варто зауважити, що самовисування передбачено лище в одномандатних виборчих округах, тобто у депутати сільських, селищних рад та на посаду  сільського, селищного, міського голови.

Стаття 16 Закону визначає межі загального складу місцевих рад. Ці межі залежать від кількості жителів. Наприклад, при чисельності до З тисяч виборців обирається від 16 до 26 депутатів, а при чисельності понад 2 мільйони — від 76 до 150 депутатів.

В статті 16 Закону зазначається, що рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради приймається відповідною радою поточного скликання не пізніш як за 90 днів до дня місцевих виборів.

У статтях 3 та 9 Закону визначаються особливості реалізації активного та пасивного виборчого права громадян України, які досягли 18 років і належать до відповідних територіальних громад. Частина 6 статті 3 Закону, зокрема, передбачає  обмеження щодо активного виборчого права. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Частина 2 ст. 9 містить обмеження щодо пасивного виборчого права. Депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Варто зазначити і про деяку суперечність між нормами третьої і дев’ятої Закону. Зокрема, статтею 3 активне виборче право надане лише повнолітнім і дієздатним громадянам України, які належать до відповідних територіальних громад. Щодо пасивного виборчого права, яке встановлено частиною 1 статті 9, то належності кандидатів у депутати і на посади сільських, селищних, міських голів до відповідної територіальної громади не вимагається, що не можна вважати логічним і виправданим. Як може балотуватися, скажімо, на посаду міського голови людина, яка не мешкає у даному місті, а, отже, не знає його проблем і можливостей щодо їх вирішення? На думку автора, у цій частині Закон про місцеві вибори потребує удосконалення.

Стаття 33 Закону визначає загальний порядок висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів. Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови реалізується виборцями через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування у порядку, передбаченому цим Законом.

Кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови можуть висувати зареєстровані в установленому законом порядку обласні, міські, районні, районні у містах організації політичних партій або виборчі блоки відповідних організацій політичних партій за умови, що ці партії зареєстровані в установленому законом порядку не пізніш як за триста шістдесят п’ять днів  до дня виборів.

Громадянин України, який відповідно до цього Закону має право бути обраним депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, може самовисуватися кандидатом у депутати в одномандатному окрузі, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови шляхом подання заяви до відповідної територіальної комісії із зазначенням округу, де громадянин має бажання балотуватися на місцевих виборах.

Стаття 34 регулює порядок висування кандидатів місцевою організацією партії (блоком). Місцева організація партії (блок) може висунути кандидатом особу, яка є членом цієї партії (членом партії, місцева організація якої входить до блоку), або безпартійного громадянина. При цьому, місцева організація партії, що входить до складу блоку, не може самостійно висувати кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.

Висування кандидатів місцевою організацією партії проводиться на зборах (конференціях) цієї організації, а блоком – на міжпартійних зборах (конференціях) відповідних місцевих організацій партій, що входять до блоку.

Статтею 35 Закону врегульовано порядок утворення виборчого блоку місцевих організацій партій.

Здійснюють підготовку та проведення місцевих виборів виборчі комісії. Відповідно до статті 19 Закону систему виборчих комісій складають:

  1. Центральна виборча комісія;
  2. територіальні виборчі комісії: виборча комісія Автономної Республіки Крим; обласні виборчі комісії; Київська, Севастопольська міські виборчі комісії; районні виборчі комісії; міські виборчі комісії (крім міст Києва та Севастополя); районні у містах виборчі комісії (де обираються районні у місті ради); селищні, сільські виборчі комісії (надалі – територіальні виборчі комісії);
  3. дільничні виборчі комісії.

Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів депутатів поширюються:

  1. Центральної виборчої комісії – на всю територію України;
  2. територіальної виборчої комісії – на територію відповідного виборчого округу;
  3. дільничної виборчої комісії – на територію виборчої дільниці.

Виборчі комісії утворюються і діють відповідно до Конституції України, цього та інших законів України. Виборчим Законом визначено статус, порядок формування та повноваження кожного виду виборчих комісій. Важливим є застереження про те, що ніхто не має права втручатися у вирішення питань, віднесених до повноважень виборчих комісій, крім випадків, передбачених законами України.

За своїм характером, змістом, призначенням місцеві вибори можуть бути різними: черговими, позачерговими, повторними, проміжними (замість тих депутатів і голів, які вибули), а також першими (у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці і формування відповідної нової місцевої ради). Про це йдеться в статті 14 Закону.

Чергові місцеві вибори проводяться у зв’язку з закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень місцевої ради та сільського, селищного, міського голови. Рішення про проведення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України

Чергові вибори депутатів та сільських, селищних, міських голів відбуваються одночасно з виборами народних депутатів України.

Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови.

Повторні вибори депутата (депутатів) призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання виборів депутата (депутатів) у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата. Повторні вибори сільського, селищного, міського голови призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання місцевих виборів недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від посади сільського, селищного, міського голови.

Проміжні вибори депутата призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому одномандатному окрузі.

Перші місцеві вибори призначаються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською або Севастопольською міською радою, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на порушення виборчого законодавства з боку різних суб¢єктів і учасників виборчого процесу на попередніх чергових та наступних проміжних виборах, особливо Мукачівського міського голови, де вони носили масовий і зухвалий характер, важливими видаються статтї 30, 301, 302, 303, 304, 305, які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються місцевих виборів.

Суб’єкти виборчого процесу мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність: виборчих комісій та їх членів; органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ чи організацій, їх посадових і службових осіб; політичної партії (блоку політичних партій), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), крім рішення чи дії, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до внутрішньої організаційної діяльності партії, місцевої організації партії; засобу масової організації, його посадової чи службової особи або творчого працівника; іншого суб¢єкта виборчого процесу щодо підготовки та проведення місцевих виборів в установленому законом порядку до виборчої комісії вищого рівня або до суду.

Окрім сільського, селищного, міського голови, який є найвищою посадовою особою відповідної територіальної громади, депутатів місцевих рад, виборність передбачена і щодо деяких інших посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щоправда, вони обираються не виборцями, а відповідними радами із числа депутатів, яких обрали виборці. Йдеться про секретаря сільської, селищної та міської рад, голову районної, обласної, районної у місті ради та заступника голови районної, обласної, районної у місті ради.

Вибори секретаря сільської, селищної та міської рад врегульовані ст. 50 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Порядок обрання секретаря ради, а також умови та порядок дострокового припинення його повноважень визначаються відповідною радою і закріплюються у регламенті ради або статуті територіальної громади. Законом лише визначено, що секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради. Його повноваження можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.

Статтею 55 згаданого закону врегульовано порядок обрання голови районної, обласної, районної у місті ради. Ці посадові особи також обираються відповідною радою і з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

До посадових осіб органів місцевого самоврядування належать також і посади заступника голови районної, обласної та районної у місті ради, які обираються відповідною радою. Обраний голова відповідної ради представляє кандидатуру для обрання на посаду заступника голови ради із числа її депутатів шляхом таємного голосування. Порядок обрання та дострокового звільнення заступника голови ради з посади визначені у ст. 56 закону про місцеве самоврядування.

Загальні збори громадян за місцем проживання

Загальні збори громадян за місцем проживання – це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі в місцевому самоврядуванні.

Вони скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, вулиці, будинку тощо) по мірі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. В роботі зборів можуть брати участь громадяни, яким виповнилося 18 років, якщо вони постійно проживають на даній території. Збори вважаються правоможними, коли на них присутні більше 50% громадян, які проживають на даній території.

До компетенції зборів відносяться:

  • розгляд питань, що знаходяться у віданні місцевого самоврядування та внесення пропозицій і зауважень щодо них відповідним органам та організаціям;
  • обговорення проектів рішень місцевих рад з важливих питань місцевого життя;
  • внесення пропозицій з питань порядку денного сесій відповідної ради;
  • заслуховування інформації працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ й організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
  • інформування населення про прийняті рішення рад та їх виконавчих органів, хід їх виконанні, про Закони України та інші нормативні документи, що безпосередньо торкаються інтересів громадян;
  • вибори громадських комітетів та рад самоуправління; затвердження їх статутів, структури, штатів;
  • вирішення питань про передачу чи продаж об’єктів комунальної власності, які мають особливо важливе значення для життєдіяльності даної громади; вирішення інших фінансових питань; внесення пропозицій про встановлення чи відміну радою місцевих податків і зборів, оголошення місцевих добровільних позик;
  • розгляд питань про надання допомоги інвалідам, пристарілим та одиноким громадянам, багатодітним сім’ям, внесення відповідних пропозицій з цих питань;
  • розгляд питань про найменування, перейменування населених пунктів, районів, вулиць, перепідпорядкування сіл, селищ;
  • обговоренні питань, пов’язаних з екологічними та техногенними катастрофами, ліквідацією їх наслідків, заслуховування інформації виконавчих органів відповідних рад про стан екології та міри по її покращенню;
  • обговорення поведінки осіб, що порушують громадський порядок, внесення представлення до державних чи громадських органів про притягнення цих осіб до відповідальності;
  • висунення претендентів на посаду, кандидатів в народні депутати України, депутати місцевих рад, до складу виборчих комісій, представників (спостерігачів) для спостереження за проведенням виборчої кампанії та референдумів;
  • внесення пропозицій про проведення місцевого референдуму, створення ініціативних груп для збирання підписів громадян;
  • обговорення інших питань, що стосуються інтересів населення відповідної території.

Загальні збори громадян за місцем проживання мають право звертатися із пропозиціями до відповідних рад, державних органів, до керівників підприємств, установ, організацій, які повинні розглянути пропозиції і протягом місяця надати інформацію про результати розгляду особам чи органам, за ініціативою яких скликалися збори.

Рішення загальник зборів громадян враховується органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Із статті 140 Конституції України та статті 8 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” випливає, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але до цих пір не прийнято закону, який би врегулював цей порядок. Тому керуватися при організації та проведенні загальних зборів необхідно Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748-ХП. Однак, слід мати на увазі, що цей нормативний акт був прийнятий раніше, ніж чинні Конституція і Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” і тому зараз діє лише в частині, що не суперечить їм.

У четвертій частині цього посібника вміщено зазначене положення.

Місцеві ініціативи

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Такому інструментові місцевої демократії, як “місцеві ініціативи”, присвя­чено окрему статтю 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”:

Стаття 9. Місцеві ініціативи.

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в
порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого  самоврядування

Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається
представницьким органом місцевого самоврядування або статутом терито­ріальної громади.

Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку,
підлягає обоє’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів
ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади “.

Конституція України (ст. 140) визначає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи).

Конкретизуючи один із можливих способів безпосереднього здійснення самоврядування, ст. 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплює

право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання міс­цевого самоврядування. Таким чином, ст.9 фактично розширює перелік суб’єктів, що мають право внесення питань на розгляд сесії ради, який визна­чено п.12 статті 46 цього ж закону.

Які саме питання вносяться на розгляд ради шляхом місцевої ініціативи? Предметом місцевої ініціативи відповідно до п. 1 цієї статті можуть бути “будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування”. Тобто, при формулюванні питань, що передбачається внести на розгляд ради в порядку місцевої ініціативи не можна виходити за коло проблем, які згідно до законодавства належать до компетенції місцевого самоврядування. Межі відання місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України й законодавством, перш за все, Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” (див., наприклад, ст.26 Закону). Цілком зрозуміло, що “місцева ініціатива” має бути в рамках правового поля, тобто не може суперечити Конституції України та чинному законодавству (законам, підзаконним актам, ратифікованим міжнародним угодам тощо). “Місцева ініціатива” не може торкатись особистого життя громадян. Оскільки “місцева ініціатива” має локальний характер, при формулюванні питань місцевої ініціативи доцільно керуватися також принципом невтручання у справи інших територіальних громад. Хоча ці обмеження щодо змісту “місцевої ініціативи” законом безпосередньо не встановлюються, але вони випливають із принципів автономності територіальних громад і захисту конституційних прав та свобод громадян.

Як видно із тексту наведеної статті 9, Закон лише досить загально визначає “місцеві ініціативи” і встановлює лише деякі необхідні складові процесу внесення і розгляду місцевої ініціативи та прийняття рішення щодо неї.

Пункт 2 статті 9 передбачає, що порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або статутом територіальної громади. Отже, допускається варіативність щодо способу встановлення порядку внесення місцевої ініціативи: чи окремим місцевим нормативним актом, наприклад, Положенням про місцеві ініціативи, чи Статутом територіальної громади, до якого Положення про місцеві ініціативи може бути включене або як додаток, або безпосередньо в основний текст. Надаючи право визначати порядок внесення і проходження місцевої ініціативи органам місцевого самоврядування, Закон тим самим допускає різні варіанти порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, що дає можливість найбільш оптимально врахувати історичні, культурні, соціальні, економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування в кожному конкретному селі, селищі, місті.

Місцева ініціатива, що внесена на розгляд ради у встановленому у даній територіальній громаді порядку, відповідно до п. З статті 9 Закону, підлягає обов’язковому розгляду на засіданні ради. Ця норма принципово відрізняє порядок розгляду радою питань, які вносяться відповідно до ст. 46 Закону сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом, головою місцевої держаної адміністрації, головою районної, облас­ної ради, загальними зборами громадян. Пропозиції що подані на розгляд сесії, відповідно до ст.46, включаються до порядку денного шляхом голосування. За результатами голосування пропозиція про включення до порядоку денного може бути і відхилена. У випадку ж внесення на розгляд ради питання в порядку місцевої ініціативи воно (питання) не може бути не включене до порядку денного сесії, при умові внесення місцевої ініціативи у встановленому радою порядку.

Звернемо увагу, що Закон у п. З статті 9 в якості суб’єкта та носія місцевої ініціативи визначає ініціативну групу. Тобто передбачається, що представницький орган самоврядування – рада матиме справу при підготовці до розгляду і розгляді питання “місцевої ініціативи” не зі всією громадою взагалі, а з конкретною ініціативною групою громадян – членів територіальної громади.

Незважаючи на те, що гласність є одним із основних принципів здійснення місцевого самоврядування,  Закон окремо для даного випадку вима­гає від ради забезпечити гласність і відкритість розгляду питань, що внесені в порядку місцевої ініціативи. Закон вимагає також щоб у засіданні ради брали участь члени ініціативної групи, яка ініціювала внесення питання на розгляд ради. Отже, ця норма, з одного боку, зобов’язує раду організувати підготовку сесії ради таким чином , щоб в ній члени ініціативної групи дійсно могли взяти участь (зручний час, транспорт тощо); з другого боку, зобов’язує ініціаторів розгляду питання у раді відповідально ставитись до висунення місцевої ініціативи, оскільки сама присутність на сесії передбачає запитання до членів ініціативної групи, надання ними пояснень і обгрунтувань тощо.

Згідно з п. 4 статті 9 місцева рада, розглянувши питання, внесене на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, ухвалює рішення. Це рішення обов’язково має бути оприлюднене. Порядок оприлюднення визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Як правило, оприлюднення рішень відбувається через їх опублікування в одній або декількох місцевих газетах, шляхом видання бюлетеня ради або вивішування тексту рішення на спеціальних стендах, встановлених у певних місцях на території громади і у приміщенні ради та її виконавчих органів.

У третій частині цього посібника пропонується текст Примірного положення про місцеві ініціативи[1].

На базі викладеного Модельного Положення “Про місцеві ініціативи” у кожній конкретній сільській, селищній, міській громаді мають бути розроблені й ухвалені свої власні місцеві Положення з врахуванням  умов цієї громади.

Дієвість механізму “місцевих ініціатив” суттєво залежить від неупередженого ставлення представників місцевого органу самоврядування до цього інструменту, від їх налаштованості на служіння громаді і співпрацю з нею, від процедурно передбачених можливостей вирішення ініційованого питання. Тому, при затвердженні порядку реалізації права на “місцеву ініціативу”, доці­льно передбачити процедури попередніх консультацій, узгодження і доопра­цювання пропозицій разом із ініціативною групою до розгляду питання місцевої ініціативи на сесії ради. Це дозволить розглянути і вирішити питання “місцевої ініціативи” по суті у інший, іноді більш простий, більш фаховий і більш оперативний спосіб, наприклад, через розпорядження голови, рішення виконкому, накази керівників виконавчих структур органів місцевого самоврядування або внести на розгляд сесії через депутата ради, фракцію ради чи постійну комісію ради.

[1] В.П.Рубцов. Місцеві ініціативи. – К.: Гнозис, 2001. – с.7-10

Громадські слухання

Територіальна громада має право проводити громадські слухання, які є одним із механізмів узгодження інтересів різноманітних груп, що демонструють зацікавленість у розв’язанні тієї чи іншої проблеми, яка становить суспільний інтерес. Громадські слухання є, мабуть, найдавнішим та найефективнішим засобом залучити громадськість до процесу управління державою. Донедавна це був єдиний механізм громадської участі. У багатьох демократичних країнах світу громадські слухання є тією винятковою формою залучення громади до процесу прийняття управлінських рішень, якої вимагає законодавство.

 Громадське слухання – це офіційне засідання міської (селищної, сільської, районної) ради, органа місцевої влади чи місцевого самоврядування, на якому депутати та посадові особи знайомляться з думками, враженнями, зауваженнями та пропозиціями мешканців міста (села, селища, району) з проблеми чи заходу, які орган влади збирається реалізувати.

У багатьох містах вони стали дуже популярною формою спілкування між владою та населенням, дієвим інструментом залучення громадськості до вирішення нагальних проблем міста.

Основні ознаки громадських слухань:

  • кожен може взяти участь у громадських слуханнях — як фізична особа, так і представник тієї чи іншої організації;
  • на відміну від усіх інших форм громадської участі, громадські слухання проводяться безпосередньо перед тим, як влада приймає те чи інше рішення;
  • усе, що відбувається на громадських слуханнях, повинно бути записане та опрацьоване.

Учасниками громадських слухань можуть бути:

  • працівники відповідних служб (можливо і ті, хто сьогодні вже не працює, але має великий досвід та авторитет), які найбільше фахово інформовані, фахівці з питань будівництва, благоустрою, торгівлі тощо, тобто з питань, які виносяться на обговорення;
  • представники громадських організацій, місцевих осередків політичних партій;
  • представники органів самоорганізації населення – вони постійно контактують безпосередньо з мешканцями і найкраще знають їх потреби та настрої;
  • представники засобів масової інформації;
  • інші зацікавлені категорії населення міста.

Такому інструментові місцевої демократії, як “громадські слухання”, присвячено окрему статтю 13 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”:

Стаття 13. Громадські слухання

  1. Територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.
  2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.
  3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розглядові органами місцевого самоврядування.
  4. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади

Як бачимо, Закон дає загальне визначення поняття “громадські слухання” і встановлює деякі регламентні норми щодо їх проведення. Зокрема, встановлено, що громадські слухання мають проводитися не рідше одного разу на рік. Це підкреслює важливість цієї форми безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами. Слухання мають проходити у формі зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування. Закон надає право членам територіальної громади під час слухань заслуховувати звіти депутатів відповідних рад про їх роботу в цілому або з якогось конкретного питання, а також порушувати проблеми та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Предметом громадських слухань відповідно до Закону є “питання місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування”. Межі відання місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України та іншими законами, перш за все, Законом “Про місцеве самоврядування в Україі” (див., наприклад, ст. 26 Закону). Крім того, слід мати на увазі, що в Україні є вже більше 100 законодавчих актів, які так чи інакше торкаються повноважень місцевого самоврядування.

Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розглядові органами місцевого самоврядування. Ця норма суттєво підсилює значення громадських слухань і ролі територіальної громади у вирішенні важливих місцевих питань. Реагування на питання, що порушені учасниками слухань, і висунуті ними пропозиції з боку керівних осіб територіальної громади є показником ефективності слухань, їх дієвості.

Разом з тим, Закон не деталізує порядок організації та  проведення громадських слухань, надаючи право регулювати ці питання самій територіальній громаді. Пункт 4 статті 13 прямо вказує, що врегулювання особливостей застосування інструменту громадських слухань в умовах кожної конкретної громади має бути у Статуті територіальної громади. Разом з тим, закон не зобов’язує територіальні громади мати свої статути, а лише надає їм таке право (п.1 ст.19 Закону). Тому, у разі відсутності Статуту територіальної громади або на період до його прийняття може бути розроблено і ухвалено такий місцевий нормативний акт, як Положення про громадські слухання. Для підсилення ролі громадських слухань як інструменту активізації громадян і становлення місцевої демократії Положення про громадські слухання краще затверджувати на сесії відповідної ради. Згодом, після апробації, Положення про громадські слухання має бути включеним чи безпосередньо до тексту Статуту, чи як додаток до нього.

Звичайно, представницький орган місцевого самоврядування, затверджуючи Статут територіальної громади села, селища, міста (ст.19 Закону) і передбачаючи в ньому таку форму безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами, як “громадські слухання”, повинен врахувати необхідність забезпечення регулярності таких слухань, тобто проведення їх через приблизно рівні відрізки часу, а також у найбільш зручний, як для жителів так і для депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування, час.

Проведення слухань не є самоціллю. Метою слухань є не тільки і не стільки проінформувати громадян (для цього є більш ефективні засоби). Для місцевих керівників головною метою слухань є отримання зворотнього зв’язку від громади, пробудження у громадян почуття ентузіазму і причетності до вирішення проблем громади,  направлення їх творчої ініціативи, залучення громадян до вирішення проблем і до реалізації рішень. Громадські слухання можуть також переслідувати мету:

  • дізнатися думку громадян стосовно тактики, стратегії керівництва міста (села, селища) вірності прийнятих керівництвом рішень;
  • ознайомлення громадян з планами керівництва територіальної громади  та результатами його діяльності (заслуховування керівництва громади);
  • підвищення прозорості діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування з метою підвищення довіри у мешканців до місцевої влади;
  • отримання пропозицій та порад від членів громади щодо розв’язання поточних проблем та підтримки громади при лобіюванні її інтересів перед іншими владними структурами.
  • отримати поради від мешканців міста (села, селища) – споживачів надаваних послуг, як краще розв’язати існуючу проблему;
  • створити прозорість дій влади з метою викликати довіру у мешканців до владних структур.

Для досягнення названих цілей для участі у громадських слуханнях доцільно залучати досвідчених і найбільш поінформованих працівників відповідних служб (можливо і тих, хто вже не працює у цій сфері, але має великий досвід та авторитет),  фахівців (експертів) з питань, що є темою слухань; представників громадських організацій, місцевих осередків політичних партій, органів самоорганізації населення, засобів масової інформації, інших зацікавлених категорій населення.

Технологія підготовки і проведення громадських слухань

Проблематика громадських слухань має бути визначена і обґрунтована як для ініціаторів, так і для інших учасників слухань і стосуватися інтересів більшості членів громади, а не вузького кола осіб, які лобіюють свої інтереси. При цьому має бути чітко визначена мета слухань з обґрунтуванням, для чого проводиться цей захід і чому саме це питання виноситься на слухання, чого організатори сподіваються досягти в результаті його проведення.

В ході підготовки слухань кожна з ймовірних сторін-учасників повинна одержати вичерпну інформацію з приводу того, як будуть задовольнятись її інтереси за результатами заходів.

Якщо слухання проводяться вперше, найкраще почати з теми, яка б передбачала вирішення тих проблем, що найбільше хвилюють громадян. Такі громадські слухання, як правило, збирають велику аудиторію зацікавлених людей, їх мотивація сприяє успішному проведенню цього заходу, дозволяє випустити негативну енергію, яка накопичена у громаді, а організатори слухань отримують від громади певний кредит довіри.

Якщо тема слухань буде однаково звучати для всіх, при цьому її формулювання має бути бездоганним, то аргументація для різних учасників слухань повинна виконуватись з урахуванням специфіки інтересів кожного з них.

1. Підготовчий процес проведення слухань

Перший етап:

Створення робочої групи та розподіл обов’язків і повноважень між її членами, визначення умов стимулювання виконавців за виконану роботу.

Передбачається, що до цього часу вже створена робоча група ініціатора слухань, яка вже проробила відповідну підготовчу роботу, в тому числі підготувала пропозиції щодо складу робочої групи (із залученням зацікавлених сторін) та умов стимулювання її членів. Далі передбачається формування робочої групи із залученням зацікавлених сторін одночасно з відпрацюванням заходів, а також доопрацювання та затвердження основних принципів її роботи. Загальне керівництво групою здійснює уповноважена особа від ініціатора слухань. Інші члени робочої групи від зацікавлених сторін виконують роль експертів чи учасників з дорадчою функцією або просто учасників.

Визначення шляхів вирішення проблеми, що виноситься на слухання

Від правильності розробки шляхів вирішення проблеми, що обговорюється, залежать кінцеві результати всього заходу. Характер шляхів вирішення проблеми залежить від ресурсів, які будуть до цього залучатись. Тому зрозумілою є необхідність найширшого залучення до слухань зацікавлених сторін, яке має сприяти полегшенню мобілізації зазначених ресурсів.

Розробка робочого плану з організації підготовки і проведення слухань

Досвід підказує, що ранкова та обідня пора перших днів тижня, а взагалі в святкові (державні та релігійні) дні – не найкращий час для проведення подібних заходів. Набагато зручнішим як для мешканців, так і для державних службовців буде післяобідній час у четвер та п’ятницю. До того ж при попередньому плануванні слід враховувати і те, що слухання необхідно проводити у дні, коли у відповідному населеному пункті немає інших привабливих розважальних чи культурно-масових заходів.

Другий етап: Виконання плану підготовки громадських слухань.

Визначення зацікавлених сторін:

представників від місцевої влади; фахівців, представників партійних і громадських організацій, мешканців міста (громадськості); підприємств, їх асоціацій та інших структур від бізнесу.

Це означає, що конкретне питання, яке передбачається обговорити на громадських слуханнях, цікавить не усіх без винятку, а людей, які або компетентні в даній проблемі, або розв’язання цього питання прямо чи опосередковано для них є важливим і визначальним. Тому успіх заходу значною мірою залежатиме від правильності вибору сторін. Наприклад, владу окрім голови відповідної ради чи виконкому та його заступників також можуть представляти працівники відповідних галузевих підрозділів цих органів (залежно від теми слухань) і завжди — функціональних підрозділів з питань економіки, фінансів, комунального майна тощо.

Від бізнесу можуть прийняти участь ті представники, що мають до теми слухань або діловий інтерес, або у вирішенні даної суспільної проблеми зацікавлені його представники як громадяни.

Визначення інформаційних джерел, в яких буде висвітлено заплановані заходи та робота з ними

Визначення інформаційних джерел доцільно проводити в ході розробки медіа-плану громадських слухань, з урахуванням прийнятої стратегії роботи із ЗМІ. Кінцевий перелік інформаційних джерел може бути з’ясовано після визначення заходів, передбачених медіа-планом. Для розробки цієї частини робочого плану підготовки і проведення громадських слухань доцільно залучити відповідних консультантів, особливо в тому випадку, якщо організатори не мають досвіду планування і проведення подібних заходів. При підготовці медіа-плану можуть бути використані матеріали

В будь-якому випадку повідомлення для преси повинно включати такий мінімальний інформаційний пакет :

  • інформацію про організаторів;
  • порядок денний і план проведення (тимчасовий регламент);
  • перелік учасників; кількість учасників;
  • підсумковий документ, або проект, прийнятий “за основу”;
  • стенограму (за наявності)

Проведення роботи щодо залучення зацікавлених сторін до підготовки і проведення громадських слухань

В першу чергу слід зацікавити та залучити на свій бік фахівців з питань, що обговорюватиметься на слуханнях, (за галузями задоволення потреб населення), а також представників громадських організацій, партій тощо. Спільні консультації з ними, поступове надання їм відповідної інформації мають такі позитивні моменти:

  •  запобігання можливості появи серед них негативного ставлення до діяльності організаторів слухання з питань, що пов’язані з предметом їх діяльності чи інтересу;
  • залучення “союзників”, які активно допомагатимуть в подальшій роботі;
  • попереднє оголошення майбутнього слухання серед вказаної категорії “зацікавлених сторін “, їх знайомих, родичів, сусідів;
  • формування позитивної думки про організаторів слухань та роботу, яка проводиться, її необхідність та корисність для усіх мешканців.

Далі необхідно виявити зацікавлені категорії серед населення, щоб підготовчу роботу спрямувати на них, а не розпорошувати зусилля та кошти на залучення широкого загалу. При цьому треба мати на увазі роботу у фокус-групах та інші неформальні форми співпраці.

Чітке виконання цих необхідних заходів допоможе уникнути якщо не всіх, то переважної більшості можливих перешкод.

Залучення експертів. Потенційні кандидати

До них можуть належати:

  • учасники спільних акцій;
  • колишні колеги організаторів слухань;
  • автори публікацій на тему слухань.

Їх можна знайти серед працівників органів місцевої влади та комунальних підприємств, представників незалежних “мозкових центрів”, громадських, урядових, наукових та інших організацій.

Наприклад, для слухань на тему управління комунальним майном може бути залучено:

На місцевому рівні:

  • теперішніх, або колишніх працівників комунальних підприємств;
  • членів асоціацій та спілок працівників комунального господарства;
  • фахівців приватних фірм і підприємств, що задіяні або можуть бути задіяні у процесі вироблення відповідних послуг для населення;
  • викладачів і студентів місцевих вузів, що займаються питаннями регіональної економіки.

Експерти “зі сторони”:

  • представники центральних органів виконавчої влади, що займаються питаннями розвитку комунального господарства;
  • фахівці відповідних науково-дослідних установ;
  • експерти місцевого рівня, але запрошені з інших регіонів.

Критерії відбору експертів:

  • професіоналізм;
  • політична незаангажованість;
  • різносторонність підходів, розширення обсягу інформації.

Мотивація експертів до участі в підготовці та проведенні слухань:

  • спільність поглядів і позицій;
  • зацікавленість у вирішенні проблеми;
  • самореклама – можливість одержати (підтвердити) публічне визнання кваліфікації експертів;
  • можливість “помножити” власний імідж експерта та імідж організаторів цього заходу;
  • можливість подальшої участі в інших акціях організацій-учасників слухань;
  • почуття власної потрібності, причетності;
  • матеріальна зацікавленість.

Якщо слухання проводяться вперше, найкраще почати з “наведення мостів” із зацікавленими сторонами. Проведення зустрічей з громадськими організаціями, бізнесменами є надзви­чайно важливими, адже більшість громадян мають лише поверхове уявлення про шляхи вирішення існуючої проблеми. Неформальні зустрічі дозволять наблизити одне до одного місцеву владу, бізнесові кола і громадські організації та окремі групи громади.

Добре підготовлена робота із зацікавленими сторонами з боку фахівців, громадських організацій та політичних партій вже принесе попередній успіх в плані інформування мешканців та забезпечення їх присутності на слуханні.

Слід враховувати, що в громадських організаціях працюють найбільш активні та соціально небайдужі громадяни. Тому адекватне їх зацікавлення та переконання у важливості того, що готується, додасть організаторам прихильників і сприятиме успішному проведенню цього заходу. Існує висока вірогідність, що ці організації допоможуть:

  • в поширенні інформації про слухання;
  • в діяльності робочої групи;
  • організації роботи експертів;
  • забезпечити явку на слухання найактивнішої і найбільш свідомої частини мешканців відповідного населеного пункту;
  • у проведенні засідань фокусних груп;
  • інформаційному забезпеченню як підготовчого періо­ду, так і висвітленню самого слухання;
  • створити позитивне інформативне поле навколо заходу;
  • надати ваги усьому процесу в очах державних службовців;
  • забезпечити та підготувати приміщення для проведення слухання.

Роботу з громадськими організаціями та партіями слід роз­починати з визначення їх переліку та аналізу рейтингу в соціально-політичному житті міста. Досвід підказує, що такі організації як “Просвіта”, Товариство захисту прав споживачів, Товариство захисту довкілля (екологи), ветеранські структури скрізь найактивніші і мають достатній вплив на формування громадської думки.

Політичні структури різняться за вагою в різних регіонах України і потребують індивідуального підходу.

В усіх випадках доцільно проводити не загальні збори в цих структурах, а більш неформальні заходи, наприклад: консультативні зустрічі, круглі столи, семінари, фокус-групи, на яких легше переконати, створити позитивне враження. Зокрема, робота в фокус-групах дозволяє отримати цінну інформацію, які саме засоби масової інформації варто залучити до анонсування слухання та висвітлення роботи цього заходу. Це дозволить забезпечити ефективність інформаційної акції, а також і зекономити значні кошти та уникнути зайвих зусиль.

До того ж респонденти-мешканці міста самі підкажуть, як краще їх зацікавити до роботи в слуханнях та якого роду інформацію їм необхідно підготувати та подати, щоб забезпе­чити достатню поінформованість аудиторії.

Ці зустрічі слід дуже добре готувати, використовувати ілюстративний матеріал, наголошуючи на значенні, яке мають представники даної організації в житті громади і можливості їхнього сприяння у вирішенні відповідної суспільної проблеми.

Заходи з інформування громадськості щодо проведення громадських слухань (або реалізація медіа плану)

В медіа-плані повинно бути передбачено не тільки те, в який спосіб громадяни дізнаються про проведення громадських слухань, але й заходи, що забезпечать високу вірогідність їх участі. Як мінімум, громадяни повинні отримати чітку інформацію про те, “де”, “коли”, “о котрій годині” і “з якого питання” планується провести громадські слухання, яка роль кожного учасника у них і який результат очікується. Як вже зазначалось, до цього процесу бажано залучити фахівців, які б могли допомогти спланувати чи провести інформаційну акцію.

Окремі форми інформування вже представлено в попередньому пункті заходів плану підготовки слухань.

Для належного інформаційного забезпечення, можуть бути використані наступні можливості:

  • прес-релізи до відібраних засобів масової інформації, поточне інформування редакцій цих засобів про важливі зустрічі, круглі столи та самі слухання;
  • прямі контакти з кореспондентами, редакторами різних засобів масової інформації;
  • використання засобів масової інформації через причетність до них громадських організацій та партій;
  • у випадку участі в роботі слухань офіційних осіб буде забезпечено і офіційне висвітлення цього заходу в пресі, по радіо та місцевому телебаченні.
  • Не менше як за чотири тижні до проведення слухань в людних місцях (поблизу торгових центрів, зупинок громадського транспорту, на майданах, центральних вулицях, поблизу поштових відділень тощо) слід розташувати рекламно-інформаційні щити з інформацією про слухання.

Таким чином, приблизно за місяць до проведення слухання серед громадськості повинно бути створено достатнє інформаційне поле про майбутнє слухання.

Окрім того, у всіх інформаційних джерелах необхідно подавати контактні телефони організаторів для можливості прямих контактів, запитань, уточнення отриманої інформації за­цікавленим мешканцям.

Розробка тимчасового регламенту та сценарію проведення громадського слухання

Основні вимоги до правил проведення громадських слухань (тимчасового регламенту):

  • гнучкість;
  • надання рівних можливостей усім учасникам в роботі слухань, неможливість “монополізації” виступів одним з виступаючих чи однієї із зацікавлених груп учасників;
  • перед початком ведучий повинен оголосити правила проведення слухань. На ньому лежить відповідальність неупередженого дотримання правил і основної теми обговорень. Усі доповіді, питання, відповіді, будь-які інші виступи відбуваються тільки з його дозволу. Ведучий має право робити коментарі після виступу учасника слухань лише з метою його уточнення.

Виступи повинні бути обмеженими у часі і конкретними. Оптимальний час для доповіді — 10-15 хвилин; привітання — 3-5 хвилин; питання, відповіді, коментарі і виступи без поперед­нього запису — 1-2 хвилини.

Голосування

Першим на голосування виноситься проект рішення, що підготовлено робочою групою. Після цього може бути винесено проекти альтернативних рішень. Якщо існують поправки до документу, який було прийнято “за основу”, створюється редакційна комісія слухань за участю представників робочої групи, авторів відповідного проекту рішення та авторів поправок. Після цього проект рішення слухань може бути прийнято в цілому або доручено редакційній комісії протягом короткого періоду після слухань прийняти кінцеву редакцію підсумкового документу. Якщо документ не було проголосовано “в цілому”, остаточним вважається рішення, прийняте “за основу”. За допомогою помічників, які ведуть підрахунки го­лосів, ведучий оголошує результати голосування.

Перед розробкою сценарію плану проведення громадського слухання організаторам (робочій групі) треба визначитись із формою обговорень проблеми. Наприклад, це може бути представлення одного проекту і його обговорення, представлення і обговорення кількох альтернативних проектів або збір про­позицій учасників за допомогою методу “мозкового штурму”.

Розробка сценарію проведення громадського слухання передбачає врахування таких основних питань:

  • Хто виступить із вітальним і заключним словом?
  • Хто відкриває і закриває слухання?
  • Яким роздатковим матеріалом необхідно забезпечити учасників слухань?
  • Якими будуть основні питання для дискусії?
  • Скільки часу потрібно виділити на обговорення кожного питання?
  • Яку нову інформацію необхідно повідомити учасникам слухань і яку додаткову інформацію передбачається отримати від них? Як це зробити технічно?
  • У якій формі будуть ставитися питання під час дискусії?
  • Як в разі потреби доведеться стимулювати активність учасників?
  • Хто буде ведучим, секретарем слухань?
  • Які “провокаційні” питання треба поставити, щоб активізувати дискусію чи спрямувати її у конструктивному напрямку?
  • Скільки часу планується відвести на питання з місць, щоб встигнути відповісти на кожне з них?
  • Що робити, якщо час обговорень вже вичерпано, а є ще багато бажаючих виступити?
  • Які рішення очікується прийняти на слуханнях, і що потрібно зробити для закріплення їх успіху?
  • Які практичні доручення може бути зроблено в результаті слухань і хто їх буде виконувати?
  • Реєстрація учасників: форми, процедури, виконавці.
  • Збір та обробка пропозицій учасників слухань.

Робота з експертами, збір та обробка пропозицій від громадян та інших зацікавлених сторін

Робота експертів складається з двох напрямів діяльності – видимого і невидимого для більшості учасників. Перший стосується відпрацювання питань підготовки заходу і є “за кадром” для широкого загалу. Ця робота пов’язана з підготовкою та опрацюванням матеріалів і аргументів до теми і проблематики громадських слухань. Інший напрям пов’язаний з виступами експертів під час слухань. Психологічно люди довіряють більше “немісцевим” експертам, тому бажано запросити фахівців навіть з іншого міста, особливо якщо це стосується їх активної участі безпосередньо під час слухань.

Заходи щодо технічного забезпечення слухань

Потрібно взяти до уваги вимоги щодо місця (приміщення) проведення слухання. Цей фактор може суттєво вплинути на кількість присутніх на заходах, оскільки справляє серйозний психологічний вплив на учасників. Відомо, що мало людей погодяться прийти в похмуру, незатишну залу або в малознайоме місце. Зазвичай, привабливим для мешканців буде відвідання знайомого затишного та зручного приміщення.

Не рекомендується проводити громадське слухання в актових залах державних та представницьких органів влади. Надмірний офіціоз та казенність не сприятимуть відвідуваності слухання з боку громадськості, і на заході будуть присутні лише представники владних структур та деяких громадських організацій, а це — явна запорука його невдачі.

При виборі місця проведення слухання варто враховувати можливість використання актових залів деяких громадських організацій, з якими співпрацює робоча група, як при роботі над визначенням шляхів вирішення проблеми, що виноситься на слухання, так і при підготовці самого слухання. Як правило, назустріч завжди радо ідуть “Просвіта”, жіночі організації. В даному випадку має місце обопільна користь – вказані організації підвищують свій рейтинг, значущість в очах мешканців, а організатори проведення слухання не несуть значних витрат з оплати приміщення.

На випадок непередбаченої кількості присутніх необхідно забезпечити додаткові стільці, які повинні знаходитись у зручному і швидко доступному місці.

Використання технічних засобів

Застосування технічних засобів під час проведення громадських слухань збільшує їх ефективність у кілька разів. Наприклад, не говорячи про мультимедійне обладнання, звичайний проектор полегшує роботу виступаючих, а для слухачів набагато краще сприймати заздалегідь підготовлену і добре продуману візуальну інформацію, яка спрощує сприйняття всієї інформації в комплексі. На таких заходах досить ефективним є використання великих альбомів з відривними аркушами, англійська назва фліп-чарт (flip-chart). Вони прикріплюються на спеціальній підставці, а окремі аркуші, що легко відриваються, із зафіксованою на них інформацією прикріплюються за допомогою липкої стрічки (“скотча”) в зручних для аудиторії місцях. Як і проектор, це справляє вдалий візуальний ефект на аудиторію. Але тут є свої переваги – учасники мають змогу одночасно бачити кілька зафіксованих варіантів думок і пропозицій.

Якщо приміщення велике або планується присутність понад ЗО осіб, слід використати систему підсилення звуку з мікрофонами для головуючого, фахівців та виступаючих. Можливо, потрібно встановити обладнання для організації стенограми.

Якщо приміщення велике або планується присутність понад З0 осіб, слід використати систему підсилення звуку з мікро­фонами для головуючого, фахівців та виступаючих. Можливо, потрібно встановити обладнання для організації стенограми.

2. Проведення слухань

Необхідно заздалегідь визначити місця розташування основних дійових осіб в приміщенні засідання (головуючого, фахівців). Відповідальні особи мають сидіти всі разом, щоб їх було добре видно кожному з присутніх. Місця для громадськості повинні бути якомога ближче до місць посадових осіб.

Ведучий відкриває слухання. В цей час помічники ведучого можуть роздати учасникам план проведення (тимчасовий регламент) слухань та іншу інформацію, якщо це не зробили раніше, під час їх реєстрації. При цьому також пояснюються, які є зручності для людей у приміщенні, де розташовано мікрофони, де ще можна взяти роздаткові матеріали та отримати довідкову інформацію. Потім оголошуються правила проведення зборів, проводиться затвердження регламенту роботи. Після цього надається слово міському (сільському, селищному) голові для привітання учасників і оголошення мети зібрання. Далі йде інформація про експертів та всіх виступаючих з доповідями.

Бажано, щоб з вступним словом виступив міський голова. Це надасть зібранню відповідно високого рівня та політичної значимості.

Заключне слово. Промовець проголошує досягнуті результати в ході слухань, окреслює шляхи втілення в життя резуль­татів слухань та оголошує перелік заходів, які планується провести в зв’язку з цим.

Ведучий слухань повинен:

  • вміти працювати з великою групою людей. Це повинна           бути особа, що має природну здатність позитивно налаштовувати людей до себе, гарно себе контролювати;
  • вміло вести і спрямовувати дискусію у конструктивному напрямку.

В разі не прогнозованих можливих ситуацій, важливо, щоб ведучий не мав стосунку ні до однієї з присутніх зацікавлених сторін. Як і експерти, що виступають, чи на думку яких посилаються організатори під час обговорення, ведучий повинен бути “людиною зі сторони”.

Основні обов’язки ведучого:

  • забезпечувати дотримання сценарію і регламенту слухань у дружній, сприятливій і конструктивній атмосфері;
  • дотримуватись основної теми;
  • забезпечувати консенсус учасників, уникати поляризації аудиторії;
  • в разі необхідності, виконувати роль “нейтрального арбітра” та стимулювати обмін думками.

Ведучий виконає своє завдання в тому випадку, якщо зборами прийнято рішення, близьке до проекту, напрацьованого робочою групою, а при цьому кожен з учасників після закінчення заходу буде переконаний в тому, що:

  1. його точку зору було почуто;
  2. він порушив важливі питання до обговорення;
  3. він отримав вичерпні відповіді на поставлені ним запитання;
  4. він причетний до прийнятого рішення зборів;
  5. наступного разу прийме участь в аналогічних заходах.

У разі виникнення конфліктної ситуації, ведучому забороняється шукати винних і брати на себе перед аудиторією відповідальність за прийняття рішень.

Результативність громадських слухань

На короткому часовому проміжку одразу після закінчення слухань рівень успішності заходів можна визначити, враховуючи наступні критерії:

  • розгляд відповідною місцевою радою рішення, прийнятого зборами громадськості;
  • реакція міського (сільського, селищного) голови на це рішення;
  • наявність компромісу між групами учасників, що мали різні думки з питання, що обговорювалося на громадському слуханні;
  • наявність зміни довіри громадян до влади.

Є кілька умов, які забезпечують успіх заходу.

Перша умова — проведення заходу до прийняття владного рішення з даної проблеми.

Друга умова — персоналу, що презентує робочу групу (ведучий, реєстратори, керівництво ініціатора, інші члени команди, що забезпечують проведення слухань) необхідно взяти участь у генеральній репетиції заходу, своєрідному тренінгу. Це допоможе виявити і відпрацювати слабкі місця, зняти стрес у виконавців, закріпити у них ефективну поведінку.

Третя умова полягає у створенні конструктивної і дружньої атмосфери навколо заходу. Це можливо, якщо організатори поводять себе як гостинні господарі, вітаючи всіх учасників щирою посмішкою та дружнім потиском руки. В нагоді тут стане відоме “правило 32″ (посмішка на 32 зуби), що діє безвідмовно. Було б дуже добре якби ця умова була врахована при відпрацюванні попередньої.

Четверта умова — недопущення жодних затримок, чи якихось передбачених і непередбачених заходів (наприклад спілкування з пресою), які б могли спричинити відкладення початку слухань, чи створювали б якісь незручності для більшості учасників слухань. Успіх слухань буде залежати від того, як вони почнуться.

3. Підготовка звіту за результатами слухань

До обов’язків робочої групи з підготовки слухань повинно бути включено підготовку звіту за результатами слухань. У ньому має бути висвітлено аналіз наступних питань:

  1. інформацію про організаторів, робочу групу, зацікав­лених сторін, місце і час проведення;
  2. ведучий та оцінка його роботи;
  3. важливі гості;
  4. порядок денний і мета слухань;
  5. аналіз виступів з доповідями і питаннями, активність громадян;
  6. ідеї та пропозиції, що обговорювалися;
  7. даних анкет учасників слухань;
  8. прийняті рішення;
  9. опрацювання заповнених учасниками слухань анкет;
  10. участь влади;
  11. шляхи втілення у життя результатів слухань;
  12. перспективи щодо продовження дискусії з цього питання.

Звіт доцільно поширити серед усіх учасників цього проекту, включаючи зацікавлених посадових осіб, громадські організації, журналістів, присутніх громадян.

Деякі рекомендації щодо обґрунтування тематики громадських слухань

Проблематика громадських слухань має бути чітко визначена і обґрунтована для їх ініціаторів: “Для чого проводиться цей захід?”, “Чому саме це питання виноситься на слухання?”, “Що організатори сподіваються досягти в результаті його проведення?”. В ході формування теми було б дуже слушним здійснення соціологічного опитування населення у відповідному населеному пункті, а також консультації фахівців з РR-технологій.

Обґрунтування теми повинно передбачати інтереси і пріоритети громади (найбільш “наболілі” проблеми), влади (ситуативні питання) та бізнесових кіл ( від регуляторних актів до вигідних бізнес-проектів), незалежно від того хто виступає ініціатором слухань. Найбільш ймовірно, що на сьогодні офіційним ініціатором слухань можуть виступати або влада, або громадськість. А представники бізнесу можуть, навіть, не завжди взяти участь у цьому заході, але це не значить, що при цьому можна дозволити забути про їх інтереси. При обґрунтуванні теми слід враховувати, чи слухан­ня проводяться як окремий захід, чи передбачається цикл слухань з вибраної тематики (наприклад, у Черкасах для отримання підтримки з боку громади щодо захисту інтересів міста стосовно бюджету на 2000 рік міською владою за три тижні було проведено цілу низку слухань).

Якщо організатор слухань це робить вперше і ще не має відповідного іміджу, назва теми повинна відображати очікування широких кіл громадськості та висвітлення найбільш для них “наболілої” проблеми. Наприклад, проблема якості комунальних послуг та відповідності її розміру тарифів є і буде завжди актуальною в кожному населеному пункті. Тільки в одному з них найбільш гострою проблемою є водопостачання, в іншому – водовідведення чи вивезення і утилізація сміття тощо. Тому тема слухань, що стосується управління комунальним майном і забезпечує вирішення цих проблем, є завжди цікавою для населення.

На­приклад, якщо організатором слухань є громадськість, то тут можна запропонувати більш “гострі” формулювання теми :

  • Як не знищити муніципальний транспорт?;
  • Пропозиції громади щодо можливості перенесення початку опалювального сезону з січня на жовтень;
  • Чи буде надано статус “пустелі” чи “напівпустелі” місту (або якомусь його району), якщо водоканалом (на кому є необхідність загострити увагу: директором водоканалу, мерією, мером, радою) і надалі буде збережено існуючий режим його водозабезпечення?;

Якщо організатори мають на меті вирішення складної проблеми з управління комунальним майном, найближча перспектива якої є невизначеною, то потрібно вирішити – проводити цикл слухань окремо чи в системі інших заходів. Загальна проблема розбивається на кілька підпроблем, слухання з яких проводяться у послідовності: ідентифікації проблеми, її усвідомлення, визначення шляхів вирішення, і т.д. до прийняття рішення про конкретні дії.

Приклад

З метою покращення експлуатації муніципального житлового фонду та якості комунальних послуг стратегічним планом розвитку міста передбачено створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Як свідчить світовий досвід, діяльність ОСББ є ефективною формою організації для забезпечення населення, що проживає в багатоквартирних будинках, усім комплексом житлово-комунальних послуг. На жаль, в Україні на цей час діє всього приблизно 1500 – 2000 таких об’єднань, а процес створення нових є складним і повільним, що в першу чергу пов’язано з ментальністю населення (“я за колгосп, але не в нашому селі”). В цьому випадку одночасно з іншими підготовчими заходами (включаючи можливості засобів масової інформації) до створення ОСББ доцільно було б провести цикл громадських слухань: “Перспектива діяльності ОСББ в нашому місті”. При цьому перше засідання могло би пройти під назвою з подібним змістом до цього: “Темні, брудні під’їзди і висока квартирна плата не повинні мати майбутнього! Як змінити ситуацію?”

На другому етапі слухань можлива тема “Хто дасть лад в нашому під’їзді? Де взяти кошти?”.

Наступні слухання могли б мати такі назви: “Місцева влада і порядок в нашому домі. Шляхи вирішення проблеми”; “Об’єднання співвласників у нашому багатоквартирного будинку. Переваги і недоліки”.

Як показує досвід, у деяких містах у практику входять щорічні бюджетні слухання. Зокрема, такі слухання проводилися у Бердянську, Івано-Франківську, Львові, Комсомольську, Чернівцях та інших містах. Так, в грудні 2003 року такі слухання пройшли у місті Чернівці. Необхідність їх проведення була зумовлена тим, що міністерство фінансів України при доведенні показників Чернівцям на 2004 рік для соціально-культурної сфери не врахувало, що з 01.09.2003 р. була підвищена заробітна плата працівникам органів місцевого самоврядування, а також введення з 01.12.2003 р. мінімальної заробітної плати в розмірі 205 грн., а з 01.11.2004 р. у розмірі 237 грн. та деякі інші моменти. Цим самим поставлено під загрозу функціонування всієї інфраструктури Чернівців. Після всестороннього обговорення проблем формування міського бюджету на 2004 рік учасники слухань прийняли відповідне звернення до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

Досвід проведення Громадських слухань з різноманітних питань мають  також  інші міста   України.

У  третій частині посібника наводиться текст Примірного положення про громадські слухання[1].

На базі цього примірного Положення “Про громадські слухання” у кожній конкретній сільській, селищній, міській громаді мають бути розроблені й ухвалені свої власні місцеві Положення, що відповідають умовам цієї громади.

[1] В.П.Рубцов. Громадські слухання. – К.: Гнозис, 2001. – с.10-14.

 Органи самоорганізації населення

Органи самоорганізації населення є однією із форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначається Законом України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 року.

Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати сільські, селищні, будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети громадського самоврядування у мікрорайонах міста – органи самоорганізації населення – і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Ради та їх виконавчі комітети здійснюють керівництво такими органами, проводять з їх головами та секретарями наради і семінари, сприяють встановленню тісних зв’язків комітетів з постійними комісіями, депутатами рад, суб’єктами господарювання, іншими громадськими об’єднаннями, що розміщені на території органів самоорганізації населення.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі їх створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживаня, які їх обрали.

Для виконання своєї діяльності, орган самоорганізації населення обирає керівника, заступників керівника, секретаря, може залучати до роботи штатних працівників, узгоджуючи штат на зборах жителів за місцем проживання. Засідання селищного, сільського, вуличного, квартального, будинкового комітету є відкритими, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів і протоколюються або заносяться у щоденник комітету.

Рішення органів самоорганізації населення носять характер рекомендацій. Органи самоорганізації населення несуть встановлену законодавством відповідальність за законність та наслідки своїх рішень і дій. Відповідна рада може скасовувати рішення селищного, сільського, вуличного, будинкового та інш. комітету, якщо воно суперечить законодавству або рішенням органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Збори, мітинги, походи і демонстрації

Стаття 39 Конституції України надає громадянам право збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно оповіщаються органи виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Ці форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні мають особливе значення щодо привернення уваги органів місцевого самоврядування до найактуальніших проблем політичного, соціально-економічного розвитку, екологічних проблемі які вимагають негайного розгляду та вирішення. Масові збори, демонстрації, пікетування та інші подібні акції надають представницьким, і виконавчим органам місцевого самоврядування можливість з максимальною точністю визначати, в якій сфері самоврядування є мало ефективним і які саме інтереси населення території незадоволені

Порядок організації і проведення в Україні зборів, мітингів, пі ходів і демонстрацій має бути встановлено окремим законом, ви ходячи з принципів, закріплених згаданою нормою Конституції України, зокрема щодо порядку оповіщення про проведення цих масових заходів. Закон має визначати терміни і процедурний порядок оповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингу, походу або демонстрації, також підстави і порядок встановлення судом обмежень у реалізації громадянами цього права.

Універсальні форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні

Особливе місце серед форм реалізації громадянами права участь у місцевому самоврядуванні посідає закріплене статтею 40 Конституції України право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У багатьох країнах (наприклад, у Німеччині, Чехії, Словаччині) це право визначається в законах про місцеве самоврядування як “право петицій” і надає мешканцям відповідної території можливість звертатися до органів місцевого самоврядування з заявами, скаргами і пропозиціями.

Як свідчить тлумачення вищенаведеної норми Конституції, звернення громадян, як інститут прямої демократії і самостійна форма здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні, має універсальний характер. Вони дають громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування, в розробці проектів їх рішень, у контролі за їх діяльністю. Звернення громадян є важливим джерелом інформації щодо інтересів населення і одночасно засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушень з боку місцевого самоврядування.

Правовий механізм реалізації права на звернення в Україні встановлюється Законом України “Про звернення громадян”, який, зокрема, передбачає три можливі форми реалізації конституційного права громадян на звернення до органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб: зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скарги про їх порушення.

Встановлений законом порядок вимагає обов’язкового розгляду звернень громадян органами або посадовими особами, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Якщо питання, порушені у зверненні, не входять до повноважень органу чи посадової особи, останні зобов’язані у встановлений термін (не більш, ніж п’ять днів) переслати звернення за належністю, про що повідомити громадянину, який подав звернення. Забороняється направляти скарги громадян на розгляд тих органів або посадових осіб, чиї дії оскаржуються.

Щодо пропозицій (зауважень), то органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов’язані розглянути їх та повідомити громадянина про результати розгляду.

Заяви (клопотання) мають бути розглянуті об’єктивно і вчасно, викладені в них факти — перевірено. Органи місцевого самоврядування, посадові особи за заявами (клопотаннями) приймають рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечують їх виконання, повідомляють громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або по­садовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу чи незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду. Скарга на рішення може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття оскаржуваного рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з ним громадянина. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Законом також встановлюються строки розгляду звернень громадян, а саме: звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,— невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо протягом цього терміну вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для розгляду звернення, про що повідомляється громадянинові. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.